Моноамінова гіпотеза депресії передбачає, що патофізіологічною основою депресії є зниження рівня серотоніну, норадреналіну та/або дофаміну в центральній нервовій системі.
Серотонінова теорія депресії виникла в 1960-х роках. Це фокусується на рівнях активації нейромедіатора серотоніну в центральній нервовій системі (ЦНС): За своєю суттю ця теорія припускає, що нижчий рівень активного серотоніну в ЦНС викликає появу симптомів депресії.
Найбільш ранньою і, ймовірно, найбільш загальновизнаною науковою теорією дії антидепресантів є моноамінова гіпотеза (яку можна простежити до 1950-х років), яка стверджує, що депресія спричинена дисбалансом (найчастіше дефіцитом) моноамінових нейромедіаторів (а саме серотоніну, норадреналіну та дофаміну).
Моноамінові нейромедіатори є клас нейромедіаторів, що містять одну аміногрупу, з'єднану з ароматичним кільцем вуглець-вуглецевим ланцюгом. Найбільш поширеними моноаміновими нейромедіаторами є дофамін (DA), норадреналін (NE) і серотонін (5-гідрокситриптамін) (Lin, Canales та ін., 2011).
МАО перетворюють аміни у відповідні іміни шляхом перенесення двох електронів і двох протонів від субстрату до ферментного кофактора флавінаденіндинуклеотиду (FAD), який перетворює останній у відновлену форму FADH2.