Вони можуть літати зі швидкістю 35-40 кілометрів на годину і можуть пройти понад 50 кілометрів від свого табору до місця годування. Вони часто ділять свої табори з іншими видами летючих лисиць.
З розмахом крил три фути або більше, летючі лисиці – найбільші ссавці, здатні до тривалого польоту.
Їх називали «летючими лисицями» бо їхні голови схожі на лисячі. Оскільки вони мають великі очі, вуха та носи, тож вони краще бачать, нюхають, орієнтуються та знаходять їжу. Більшість австралійських рукокрилих належать до іншої зовсім іншої групи під назвою Microbats.
Незважаючи на те не зустрічається в континентальній частині Сполучених Штатівкілька видів і підвидів внесено до списку Закону про види, що знаходяться під загрозою зникнення, 1973 року. Pteropus mariannus mariannus — підвид маріанської плодожерки — внесено до списку таких, що перебувають під загрозою зникнення, тоді як летюча лисиця Родрігеса та летюча лисиця Гуаму перебувають під загрозою зникнення.
За даними Міжнародного союзу охорони природи та природних ресурсів (МСОП), приблизно у половини всіх видів летючих лисиць популяція скорочується. З цих видів МСОП класифікує 15 як вразливі та 11 як такі, що знаходяться під загрозою зникнення.
На людину летючі лисиці не нападають. Вони витрачають свій час на пошук і поїдання плодів, які знаходять серед дерев у своєму оточенні.